Інтервʼю з пані Вікторією, мамою школярки 8 класу

Коли родина опиняється за межами України, освіта дитини стає питанням ширшим, аніж просто навчальна програма. Це про мову, ідентичність та середовище. Онлайн-школа у такому випадку — це спосіб зберегти зв’язок.

Ми поговорили з пані Вікторією, донька якої навчається у 8 класі, про вибір школи, досвід навчання і про те, що насправді дає онлайн-освіта.

— Чому ви обрали онлайн-формат для навчання доньки?

— Це було питання обставин. Ми зараз живемо за кордоном, і можливості навчатися в українській школі офлайн просто немає. Але для нас було важливо не втратити українську освіту.

Онлайн-формат у цьому випадку — це не альтернатива, а єдина можливість залишатися в українському освітньому полі.

— А чому саме Школа вільних та небайдужих?

— Ми з Києва, і свідомо шукали україномовне середовище з цікавим підходом, цінностями. У вашій школі це відчувається. Тут важлива не тільки програма, а те, як формується мислення дитини, як вона говорить, як думає. І для нас це стало вирішальним.

— Як донька адаптувалася до онлайн-навчання?

— Досить легко. У дітей уже був досвід дистанційного навчання під час пандемії, тому формат не був новим.
Але, мабуть, ключове — це не сам формат, а те, як він організований. Коли є контакт із вчителями, коли уроки живі, тоді дитина не відчуває дистанції як перешкоди.

— Чи не виникає відчуття перевантаження?

— Ні. І, чесно кажучи, ми навіть не прагнемо «полегшеного» навчання. Для нас важливо, щоб дитина була в процесі, щоб було інтелектуальне навантаження. Онлайн-школа дає цю системність. І водночас залишається простір для інших занять — спорту, життя поза навчанням. Це збалансовано.

— Чи бачите ви реальний результат від навчання?

— Так. І для мене це ключове. Я бачу дуже хороший прогрес в українській мові та літературі. І це про впевненість, про те, як дитина формулює думки, як пише, як говорить. Також з’явився інтерес до історії. А це, мені здається, взагалі дуже важливо, бо це про розуміння контексту, про те, ким ти є.

— Які предмети їй найближчі зараз?

— Їй дуже відгукується есеїстика. І це показово, бо це вміння мислити, формулювати, аналізувати. А от із біологією був інший досвід: минулого року не дуже заходила, а зараз, коли почали вивчати анатомію, — з’явився інтерес. Тобто багато залежить від подачі і тем, але важливо, що дитина не втрачає інтерес до навчання як такого.

— Онлайн-формат часто вимагає більшої самостійності. Як це відбувається у вас?

— На початку, звісно, потрібен контроль. Треба пояснити, що онлайн — це не «менш серйозно». Але з часом це переходить у відповідальність самої дитини. Зараз, у 8 класі, це вже її обовʼязок: вона сама заходить на уроки, сама організовує навчання. Іноді щось не зробить, десь отримає не ту оцінку, але це нормально. Це її досвід. Важливо, що вона розуміє причинно-наслідкові зв’язки і вчиться відповідати за свій результат.

— Що для вас є найціннішим у цьому досвіді?

— Те, що дитина не випадає з українського контексту.
Це про мову, про мислення, про відчуття, що ти належиш до свого середовища, навіть якщо фізично ти в іншій країні. І, напевно, ще про те, що навчання тут — не формальне: є контакт із вчителями, є розвиток, є сенс у тому, що робить дитина. І це дуже відчувається.