Навчати мистецтву через екран – реально!

Чи можна навчитися мистецтву через екран? Що відбувається, коли театральна сцена перетворюється на віконце Zoom, а музична імпровізація відбувається не в студії, а в навушниках кожного учня?

Ми довели, що в нашій онлайн Школі вільних та небайдужих мистецтво не знає перешкод.Тут місце, де учні з будь-якого куточка світу можуть творити, відкривати себе та відчувати підтримку. Де викладачі не просто пояснюють матеріал, а стають провідниками у світ творчості, навіть якщо між ними та учнями сотні кілометрів.

Як театр, музика та образотворче мистецтво адаптувалися до онлайн-реальності? Чи вдалося зберегти емоцію живого мистецтва? Чому творчий розвиток дітей важливий як ніколи?

Про це ми говорили з Олександрою Нагірною, Олегом Онещаком та Марією Шишак — співзасновниками Школи Мистецтв вільних та небайдужих, вони перевернули уявлення про мистецьку освіту на 360 градусів. 

Спершу поспілкувалися із Олександрою Нагірною, керівницею напрямку дизайну у Школі Мистецтв вільних та небайдужих. 

Олександро, розкажіть, як ви прийшли в мистецьку освіту?

— Я з дитинства була в мистецькому середовищі. Хоча я виросла в сім’ї лікарів, мистецтво завжди було нашим хобі, чимось природним і необхідним. Я ходила в художню школу, жила в цьому просторі, для мене це була норма.

У старших класах я навчалася у дуже класній школі, восьмій, і вона давала можливість їздити на практики за кордон. Це були освітні мандрівки, де ми вчилися у школах інших країн, відвідували їхні уроки, дивилися, як там поєднується традиційне мистецтво — ткацтво, рукоділля — з технологіями.

Одним із завдань, яке мене тоді вразило, було записати відео про свої літні канікули. Це звучить звично зараз, але на той момент у мене навіть не було телефону з камерою! А в них уже всі знімали такі відео. Це був інший підхід до навчання, ніж у нас. І тоді я вперше побачила, як уроки мистецтва можуть бути не такими, як ми звикли.

Як цей досвід вплинув на вашу роботу?

— Коли я поверталася з цих поїздок, мені хотілося дати нашим дітям щось схоже. Я дуже любила дітей, знала, що в мене точно будуть свої, і завжди хотіла працювати з ними. Тому моя перша робота була саме викладання.

За 17 років викладання я зрозуміла дві найважливіші речі, які впливають на розвиток творчості у дитини. Перше — це безумовна любов викладача. Здорова любов, яка дає дитині впевненість. Друге — віра у дитину.

Якщо ці дві речі є, то далі можна нашаровувати техніки, підходи, програми. Але без цього фундаменту нічого не працює.

Як ви адаптували навчальні програми до онлайн-формату?

— Коли почався карантин, усі опинилися в онлайні. Але для нас це не було катастрофою, бо, пишучи навчальні програми, ми завжди враховуємо різні формати: майстер-класи, живі уроки, онлайн-заняття.

Онлайн і офлайн об’єднує головне — ставлення викладача до дітей. Якщо є контакт, то решта — технічні питання.

Як організовані онлайн-заняття?

— Ми зробили унікальну річ — кожен учень отримує стартовий пакет з матеріалами. Це дуже важливо, бо тоді в дитини не просто є тема уроку, а й реальні матеріали, з якими вона працює разом із викладачем.

Ми передаємо фарби, папір, глину, щоб школярі не просто дивилися на екран, а могли творити разом. Це зовсім інший рівень залучення. І цей момент відрізняє нас від багатьох онлайн-шкіл.

А що з практичними заняттями? Як ви вирішуєте питання взаємодії?

— Найперше, що ми робимо, — встановлюємо контакт. Якщо він є, то далі можна говорити про тему, завдання. Але якщо цього не сталося, урок дасться важче.

В онлайні є крута можливість — залучати більше ресурсів. Наприклад, ми використовуємо TATE (посилання), - показуємо на уроках національні колекції, онлайн-галереї. Це спрощує доступ до інформації, бо все вже зібрано в одному місці.

Також важливо розвивати візуальну грамотність. Ми не кажемо «це гарно» чи «це погано». Ми пояснюємо, даємо поради, показуємо різні варіанти. Бо якщо дитину критикувати, вона просто закриється і більше не відкриє свого «квадратика» на уроці.

Як ви бачите розвиток онлайн-освіти у мистецтві?

— Тут ще є дуже багато можливостей для вдосконалення. Ідеальна мрія — створити записані онлайн-лекції.

Це дозволить не тільки ділитися знаннями всередині школи, а й дати дітям доступ до якісних матеріалів, яких досі не вистачає. Наприклад, у світі багато відео про мистецтво, але саме українських ресурсів мало. Ми хочемо це змінити.

Що для вас є головною метою навчання?

— Найважливіше — не нашкодити.

Дитина має полюбити мистецтво, відчути його, сприйняти. Наше завдання — не зробити з усіх художників, а виховати візуально грамотну людину.

У молодшій школі ми розвиваємо фантазію, а вже потім додаємо техніку. Бо якщо спочатку вчити тільки технічні навички, а вже потім давати простір для уяви — дитина просто не навчиться фантазувати.

А ще важливо навчити школярів говорити про свої роботи, презентувати їх. Це не просто корисно в мистецтві. Це навичка, яка потрібна будь-де — чи ти будеш художником, лікарем, чи айтішником.

Ми хочемо, щоб наші учні розуміли мистецтво, могли приїхати в будь-яку країну і відчувати зв’язок із культурою, архітектурою, дизайном. Це наша мета. І мені здається, що вона дуже правильна.

Далі поспілкувалися з Олегом Онещаком — керівником напряму театру у Школі мистецтв вільних та небайдужих. Олег є українським культурним діячем, як сам каже, актором академічного театру імені Леся Курбаса.

Олеже, як змінився підхід до театральних занять в онлайні? Це було складно?

— Онлайн — це не складніше, це просто інакше. Спочатку думали, що, ну, все, пропало, бо театр — це ж про енергію, про обмін, про глядача, який тут і зараз. А тут камера, і ніби в пустоту говориш.

Але потім побачили, що можна викрутитися. Спочатку записували, і діти, знаєш, такі: «Ой, ну якщо щось не так, то можна ще раз». А це не той кайф. Тому ми почали робити прямі ефіри, щоб було відчуття виступу. І це спрацювало. Діти знають, що їх дивляться, вони не можуть зупинитися, немає дубля. Це трохи інше хвилювання, але воно справжнє.

А що з самими уроками? Як вони виглядають?

— Є всілякі сценічні речі: вправи на голос, на пластику, на увагу. Є рухливі завдання. Але ще круто, що в онлайні можна використовувати фішки, яких немає в живому театрі: різні задники, камери, тіні, можна якось по-іншому показати сцену.

Звісно, немає такого групового відчуття, коли всі разом на сцені, коли треба відчувати простір, розподілятися, щоб сцена не перевалювалася в один кут. Це в онлайні не так працює. Але зате можна інше пробувати.

Які навички потрібні викладачеві, щоб ефективно проводити театральні заняття онлайн? 

— По-перше, треба розібратись, як працює платформа, що вона дає. Ну, бо, якщо ти не розумієш, як включити звук чи як вивести щось на екран — ну, все, ти програв.

А ще треба трохи по-іншому мислити. Бо в театрі ти працюєш тілом, простором, а тут у тебе просто камера. Але можна ж гратися! Наприклад, є «квадратики» Zoom — добре, давайте зробимо так, щоб кожен став частиною картинки. Чи беремо аркуш А4, вирізаємо в ньому отвір — і вже це можна використати як театральний прийом, ніби хтось дивиться крізь око. Це включає фантазію дітей. Це теж театр, просто інший.

Для чого це дітям? Що їм дає театр, особливо онлайн?

— Головне — страх публічного виступу знімається. Бо якщо ти з 1 до 9 класу виступав, то потім перед людьми говорити — ну, взагалі не страшно.

Ще це про фантазію, про вміння висловлюватися, про роботу в команді. Особливо в 9 класі, де ми маємо особливий момент — кожен учень виголошує монолог, де виражає свою власну думку. І це важливо: навчитися не просто щось сказати, а переконати, зачепити глядача.

Онлайн-театр має майбутнє? Чи це все-таки тимчасово?

— Це не питання майбутнього, це вже є. Онлайн-театр існує. 

Коли з’явилося кіно, всі думали, що театр зникне. Не зник! Бо в театрі є момент тут і зараз, і це магія. В кіно ти дивишся — ну, класно, але це просто картинка. А в театрі є енергетика, обмін, взаємодія, і цього ніщо не підмінить.

Що вас надихає?

— Мене надихають діти. Я можу це сказати щиро і відверто. І мої діти, і діти загалом.

Вони бачать майбутнє без обмежень. 

Можливо, не найкраще порівняння, але, як для когось кішки можуть бути терапією, так і діти витягують із важких станів. Коли ти повертаєшся з певного "фронту" життя, як-от з військової служби, ти можеш втратити сенс у роботі, не бачити цінності в тому, що робиш. Мої колеги, які служили зі мною, могли переживати цей стан дуже довго, навіть якщо не бачили жахіть війни. Але коли ти бачиш дітей, у яких в очах горить вогонь, які по-іншому сприймають реальність, ти швидше виходиш з таких станів. Вони бачать майбутнє, навіть якщо нам, дорослим, здається, що все пропало. Це надихає і мотивує працювати далі. Тому я працюю з дітьми. 

Наостанок поспілкувалися із Марією Шишак - керівницею напряму «Музика» у Школі мистецтв вільних та небайдужих, а також композиторкою та авторкою навчальних програм. 

Маріє, Ви маєте чималий досвід і в музиці, і в педагогіці. Розкажіть більше про свою музичну освіту.

— Я навчалася у Львівській національній музичній академії імені М. Лисенка в класі композиції Мирослава Скорика. Це був неймовірний досвід, який заклав основу моєї композиторської кар’єри. Також захистила магістерську роботу в Університеті Івана Франка як музикознавець і маю передвищу освіту як викладач музично-теоретичних дисциплін у Запорізькому музичному училищі. Окрім цього, я є переможницею міжнародних конкурсів як академічна співачка та композиторка. Моя творчість охоплює широкий спектр музичних жанрів — від класики до рок-музики і мюзиклів. Деякі пісні для шкільних вистав також створені мною.

Чи були якісь особливі виклики в організації онлайн-занять, зважаючи на практичну природу музичних уроків?

— Поява онлайн-школи та онлайн-уроків музики поставила перед нашим напрямом досить складне завдання. Наживо всі заняття здебільшого практичні, особливо у молодшій школі, та спрямовані на командну взаємодію.

Але завдяки моїм чудовим викладачам, які готові до експериментів, нам вдалося з мінімальними змінами адаптувати програму під онлайн-формат. Ми шукали платформи, щоб у всіх був синхронізований звук, і програми, які дозволяли б дітям у реальному часі спільно творити музику.

Одним із найбільших викликів було виконання пісень чи ритмічних вправ, адже через затримку звуку спільне clapping чи body percussion стало майже неможливим.

Це змусило нас змінити підхід: тепер діти отримують свої фрагменти, опрацьовують їх, а потім виконують по черзі. Перший рік кожен записував пісні вдома на телефон, а ми вже монтували звук для вистав. Але з вдосконаленням технологій, мінімізацією затримки та виконанням по черзі наші вистави тепер відбуваються максимально наживо.

Чи змінилася взаємодія дітей між собою?

— У музиці дуже важливий момент спільної творчості, але водночас є й аспект саморефлексії та самоаналізу. Під час занять діти мають зосереджуватися, занурюватися в музику, і саме цей аспект в онлайн-форматі реалізується навіть ефективніше.

Спільне творення стало можливим завдяки сучасним музичним додаткам. Проте є один значний мінус: наживо діти мають доступ до великої кількості музичних інструментів, на яких можуть імпровізувати разом. Ми намагаємося компенсувати це завдяки щорічним офлайн-таборам, де діти зустрічаються, спілкуються з викладачами, грають та навіть влаштовують невеликі джеми.

Які саме інструменти та платформи допомагають у навчанні?

— Їх досить багато. Наприклад, Chrome Music Lab — платформа для експериментів зі звуком, Wordwall — ресурс, у якому викладачі можуть створювати інтерактивні завдання та ігри. Також Musicca — платформа, де діти можуть спільно грати на одному інструменті.

Ми намагаємося максимально компенсувати відсутність живих інструментів, хоча часто у дітей вдома є фортепіано, скрипка або навіть шумові інструменти. Вони показують їх одне одному, грають, і це теж створює відчуття спільного простору.

Як ви бачите розвиток музичної онлайн-освіти?

— Вона набирає все більше обертів. Щороку з’являється більше онлайн-інструментів, програм і додатків, які дозволяють комунікувати людям з різних куточків світу.

Але в моєму напрямку є ще один важливий аспект — знання історії музики та її контексту. Для формування мистецьки освіченої особистості необхідно розуміти витоки музики. Тут нам дуже допомагають онлайн-ресурси, проте досі бракує достатньої кількості відео та оцифрованих матеріалів саме про українську музичну культуру. Сподіваюся, з часом це зміниться.

Підсумовуючи, можна впевнено сказати, що навчання мистецтву в онлайн-форматі – це не лише можливо, а й надзвичайно результативно, якщо викладачі готові адаптувати підходи та методи. 

У школі мистецтв вільних та небайдужих, завдяки творчим рішенням та сучасним інструментам, вдалося зберегти найважливіше: залучення учнів, розвиток їхніх творчих здібностей та підтримку атмосфери живого мистецтва. 

Незважаючи на відстань, діти вчаться фантазувати, творити й презентувати свої роботи, а також отримують досвід взаємодії, який буде корисним не лише в мистецтві, але й у житті.