Розповідаємо про наших талановитих учнів

Дата 31.01.2023 Розповідаємо про наших талановитих учнів

Наша викладачка української мови та літератури Ірина Калітовська почала вести серію розповідей про учнів Онлайн школи вільних та небайдужих. Такі розповіді заохочують діток працювати над собою та мотивують рухатися вперед! Публікуємо її статтю про Жуковську Ганнусю з п'ятого класу Метеорити.

Ірина Калітовська

***

Наші діти не тільки винятково талановиті, але безмежно люблять свою Україну, особливо ті, що зараз на чужині, далеко від свого дому. Люблять так по-дитячому щиро й віддано, що, здається, більше не можна, але їхня любов безмірна і свята. Знайомлю вас з Ганнусею (як я люблю такий варіант імені, а як пасує це ім'я дівчатку!)

Ця чудо-дівчинка так володіє словом, що я зачитуюся її творами, забуваючи, що авторка - лише п'ятикласниця. Вона має створила телеграм канал "Книжки, які варто прочитати", де розповідає про книги (поки про сучасну дитячу літературу). Я захоплено читаю Ганнусині відгуки. Особливо зворушує її визначення "рівня цікавості" кожної книги: неймовірно гігантський, космічно неймовірний, українсько прекрасний, неймовірно різдвяний... Гарно, правда ж.

Ганнуся грає в ансамблі "Золоті струни" (м.Київ). З-поміж багатьох інструментів улюблений - бандура, ніби передана у спадок кобзарями-лірниками. Ганнуся неймовірно співає, вона проживає пісню, перебирає пальчиками не лише струни бандури, а й моєї душі, торкає серця.

Послухайте диво-дівчинку, прочитайте її прекрасну казку.

Загублений у Часі

Привіт! Я Беззубик. Мене подарували одній дівчинці на день народження, от з того дня я і став її улюбленою іграшкою. Дівча носило мене усюди: і в кафе на зустріч з маминими подружками, і до бабусі, щоб гратися. Та це були дрібниці. Я любив подорожувати, тому мені поталанило. Родина часто їздила в інші країни і ,звичайно, дівчинка брала мене з собою. Я дуже радів Бо там, де я жив раніше, в тому іграшкову магазині, мені було нудно й страшно. Я був самотнім.

Моє життя з дівчинкою стало кольоровим, цікавим, мене дуже любили. Але одного дня я знову відчув себе одиноким.

Це трапилось в одному готелі в Туреччині. Моя господиня поклала мене в рюкзачок, і ми пішли гуляти. Вона не застібнула блискавку, і я спостерігав за метеликами, поки вона каталася на гойдалці. Мені було так добре, що я не помітив, як задрімав. Спав довго, бо, коли прокинувся, була вже ніч. Я був сам надворі, лежав біля якогось куща і не розумів, що діється. Невже моя улюблена дівчинка покинула мене? Я був наляканий і нічого не розумів. Аж раптом, рюкзак перевернувся і БАХАХ! Я випав на холодну і мокру траву. Я став таким брудним, що мене не можна було впізнати чи знайти. Врешті, я заснув. Коли я знову прокинувся, вже був ранок. Я нічого не пам’ятав, тільки те, що мене зрадила господиня, я був дуже розчарований.

Беззубик не знав, що насправді дівчинка його усюди шукає, бо вчора забула дракончика біля куща,коли мама покликала їсти.

Раптом, я побачив тінь. Я злякався - і моє м‘яке серце провалилося кудись у лапи. А потім тінь вийшла. Це була моя дівчинка. Спочатку, я зрадів, але потім згадав, що вона зробила і спорхмурнів. Дівчинка раптом побачила мене і швидко- швидко дістала з брудної калюжі.

- Беззубику! Я тебе шукала! Навіть оголошення повісила. Ти як?

Я на мить знітився, але потім посміхувся. Вона про мене не забула. Вона мене загубила і сумувала.

Того дня, мене випрали (хоч я не люблю митися) і поклали в мамину сумку. Там мені було ліпше, тепліше і комфортніше, ніж у тому рюкзаку. Мене туди поклали, бо ми поверталися в Україну. Я був щасливим і радів разом з усіма, що ми повертаємося додому.

Ганнуся Жуковська, 5 клас Метеорити.

А ще запрошуємо послухати, як Ганнуся співає та грає на бандурі: ось тут.