Розмова з Ольгою Гісь, співавторкою підручників та стратегічною директоркою Школи вільних та небайдужих

Авторські програми з мислення, математики та української мови, які сьогодні використовують у Школі вільних та небайдужих, зʼявилися не з теорії, а з реального досвіду роботи з дітьми, з хаосу, помилок, пошуків і внутрішньої потреби змінити саму логіку навчання. Про цей шлях, силу ідей та радість дитячого «осяяння» ми поспілкувалися з Ольгою Гісь, науковицею, співавторкою програм і людиною, яка багато років послідовно працює з мисленням як основою освіти.

— Яким був шлях створення авторської програми з мислення для молодших школярів?

Насправді все почалося дуже неочікувано. Я за фахом математик, працювала в Національній академії наук України, займалася розробкою антен, і зовсім не планувала працювати з дітьми. Коли мені запропонували вести логіку для дітей молодших класів, це був перший стрес, адже я ніколи цим не займалася і готової розробленої програми та підручників не існувало. Другий стрес отримала тоді, коли мені дали клас із 36 дітьми і я мала вести там уроки, не маючи педагогічної підготовки та при повній відсутності будь-якого навчального матеріалу. Хоча мені, як математику, було цікаво спробувати щось нове

Я наважилась і це був досвід постійних експериментів, адже я писала завдання від руки, на картках, готувала їх десятками. Даю завдання — і раптом бачу, як у дітей з’являються ідеї. Коли у дитини стається інсайт, осяяння, вона не може чекати. Одна тягне руку, друга вже не витримує, третя біжить до мене, четверта стукає по спині: «Подивіться, що я придумала».

Це був, на перший погляд, абсолютний хаос. Але водночас я бачила живий, щирий інтерес. Я тоді дуже гостро відчула: це потрібно дітям, діти мають відчути радість відкриття Питання було лише в одному — як це організувати.

— Як ви знайшли рішення для цього хаосу?

Коли не маєш виходу, починаєш вигадувати. Я зрозуміла, що фізично не можу прийняти ідеї від кожної з 36 дітей окремо. І тоді народилася ідея командної гри. Ми поділили клас на команди, придумали ім назви, обрали капітанів, створили правила, систему накопичення балів, тощо

Так урок логіки, перетворився на гру. І дітям це неймовірно подобалось. Настільки, що коли я заходила в клас, вони скандували: «Ура, логіка!» — так гучно, що директорка прибігала перевіряти, що відбувається. Багато учнів казали, що це був їхній улюблений урок. Потім ми його назвали уроком мислення, бо логіка стосується лівої півкулі головного мозку, а ми на наших уроках неабияк тренуємо і його праву частину, яка власне відповідає за здатність генерувати ідеї.

Такий формат наші вчителі часто використовують і досі. Бо гра — це природний стан дитини, груючи, дитина навіть не усвідомлює, що вона насправді вчиться.

— Що ви вкладаєте у поняття «мислення» як окремий навчальний напрям?

Для мене мислення — це вміння аналізувати та генерувати ідеї, а не відтворювати готові відповіді. У класичній школі дуже багато репродуктивного мислення: показали — дитина завчила і повторила, але життя змінюється , знання швидко застарівають. Я це добре знаю як програміст: мови програмування, які я вчила і в яких працювала, сьогодні вже ніде не використовуються.

Тому питання не в тому, скільки фактів ми дамо дитині, а в тому, чи зможе вона самостійно мислити, аналізувати, знаходити рішення. Якщо дитина вміє думати, вона розбереться у будь-якій сфері.

— Як з’явився перший підручник з мислення?

Я постійно перевіряла завдання на дітях, апробовувала їх, переставляючи їх із класу в клас, дивилася, де вони «зайшли», а де ні. Це був довгий, інтуїтивний, але дуже цікавий шлях. І паралельно сталося ще одне: батьки почали допомагати. Їм настільки подобався цей предмет, що вони приносили іноземні книжки, матеріали, посилання. Згодом видавництво «Світ» запропонувало укласти методичний посібник по напрацьованих матеріалах. Так з’явилася книжка «У країні міркувань», а згодом — серія «Планета міркувань» для 1–4 класів.

Це був дуже складний, але надзвичайно креативний період мого життя.

— Чим принципово відрізняються ці підручники від класичних?

У класичних підручниках майже немає простору для здогадки. Там усе пояснено. У моїх посібниках - навпаках —  дитина має право не знати, право пробувати, здогадуватись, помилятися, шукати різні варіанти.

Ми свідомо закладали і завдання без єдиної правильної відповіді. Бо помилка, пошук та перевірка гіпотез — це частина мислення.

— У підручниках багато персонажів, історій, сюжетів. Чому це було для вас важливо?

Тому що в молодшому шкільному віці домінує наочно-образне мислення. Абстрактне мислення розвивається пізніше. Діти у початковій школі мислять образами, історіями, картинками.

Вони люблять розв’язувати задачі, біля яких є смішний малюнок чи герой. Бувало, що діти, які хворіли, телефонували одне одному й казали: «Давай розв’яжемо ту задачку — там така принцеса намальована».

Так з’явився цілий всесвіт персонажів. І це такий місток між складним змістом і дитячим сприйняттям.

Значну роль відіграло живе спостереження. Працюючи серед дітей, я часто чула суржик, русизми. У подальших проєктах ми вирішили створити героя, який м’яко, з гумором виправляє мовні помилки. Назвали його Антисуржик.

Але часи змінюються і тепер, коли я слухаю своїх онуків, то чую, що вони вже не розуміють тих слів, які тоді так масово виправляв антисуржик. Це означає, що мова справді очищується. І з часом ми навіть прибрали цього героя з цифрових матеріалів нашого читацького сайту  www.chytach.vilni.school , він просто став непотрібним.

— Як народилися підручники з математики та української мови?

Математика з’явилася з внутрішнього протесту проти сухих, радянських за духом підручників. Я бачила, як мало в них простору для мислення, як нецікаво вони оформлені. Разом із учителькою Іриною Філяк ми вирішили «переписати» математику — зробити її живою, сюжетною, цікавою. Це був семирічний проєкт, дуже дорогий і досить болісний.

Найбільший біль — це обмеження освітньої системи. Формат підручника, кольори, обсяг, ілюстрації — все жорстко регламентовано. Те, що ми створювали з любов’ю, доводилося стискати, різати, спрощувати. І продукт уже не був таким, як ми його задумували.

З посібниками з української мови та читання історія була іншою. Ми працювали з Уляною Добрікою ( авторкою серії посібників «Рідна мова для небайдужих), уже без міністерських обмежень, які ми мали в математиці. І це дало неймовірний результат — якісний творчий матеріал, який справді хочеться читати та проживати. Ми надрукували ці посібники у ВСЛ.

— Які навички, окрім академічних, формує програма вашої школи?

Найголовніше — відвагу думати. Не боятися помилки. Радіти інсайту. Відчувати задоволення від того моменту, коли «здогадався». Я завжди кажу: дуже важливо дати дитині радість осяяння. Не заганяти її в рамки швидкості й правильності, а дозволити мислити творчо, вільно, у своєму темпі.

— Якщо коротко: яку дитину виховує навчальна програма вашої школи?

Дитину, яка не боїться ставити запитання, вміє думати, пробувати, шукати, не чекає готової відповіді, а має внутрішню опору та креативне мислення.