Виставка робіт з дизайну та розмова з пані Оленою Василевич

Онлайн-формат часто сприймають як обмеження для творчих дисциплін. Та досвід уроків дизайну в Онлайн школі вільних та небайдужих доводить протилежне. Про прогрес учнів, мотивацію, експерименти з техніками та живий контакт навіть через екран ми поговорили з вчителькою дизайну Оленою Василевич.

— Пані Олено, вже минув семестр, в чому бачите зміни у дітей за цей час?

— Найперше — це їхня впевненість. Якщо порівнювати з попереднім роком, різниця дуже відчутна. Діти відкриваються, починають вірити, що і в онлайн-форматі можна пробувати різні техніки, експериментувати, створювати повноцінні роботи, вже не бояться, що «щось не вийде», і це дуже цінно.

— Як ви думаєте, цей прогрес — більше заслуга вчителя чи бажання самих дітей?

— Я переконана, що це наша спільна історія. По-перше, діти звикли до формату. Перший рік був радше адаптаційним. По-друге, важливу роль відіграє стабільність: цього року я вже добре знаю дітей, а вони — мене. З’являється довіра, більше відкритості.
І, звісно, комунікація. Для онлайн-учнів вона особливо важлива, адже їм бракує живої соціалізації, яка є в офлайн-школах.

— Ви намагаєтеся компенсувати це живими зустрічами?

— Так, і це дало дуже хороший результат. Влітку у нас була зустріч офлайн у таборі, вдалося організувати екскурсію в коледж, деякі діти були на майстер-класах. Навіть одне живе знайомство дуже сильно впливає на подальшу взаємодію онлайн. Це ніби «оживляє» екран.

— У яких техніках ви працюєте з дітьми на уроках дизайну?

— Техніки дуже різні. Ми працюємо з аквареллю, ліпкою, змішуємо матеріали: фарби, лайнери, різні фактури. Програму розробляє співзасновниця Школи мистецтв вільних та небайдужих та керівниця напряму дизайну Олександра Нагірна, а я вже адаптую її під онлайн-формат і конкретні групи. Головне, щоб завдання було живим і доступним для виконання вдома.

— Чи є техніка, яка особливо подобається дітям?

— Так, безперечно — ліпка. Для них це справжня 3D-творчість: є і об’єм, і колір, і можливість малювати поверх форми. Дуже активно працює моторика рук, а це важливо, особливо для молодших.
Ще один момент, який вони дуже люблять, — відеоматеріали. Я часто готую відеоколажі з референсами до теми. І якщо раптом відео немає, діти одразу питають: «А сьогодні буде відео?» Їм важлива ця інтерактивність.

— Чи помічаєте ви різницю між молодшими та старшими учнями у ставленні до творчості?

— Так, різниця є. Молодшим заходить майже все — приблизно на 99%, вони відкриті, щиро захоплюються процесом. Старші ж більш стримані: вони уважні, виважені, але інтерес до творчості в них часто менш емоційний, хоча творять вже більш усвідомлено і це виходять цікаві вироби також.

— Як ви намагаєтеся зацікавити старших учнів?

— Через індивідуальний підхід. Дуже важливо не працювати з «класом загалом», а говорити з кожним окремо: коментувати їхні роботи, звертатися безпосередньо, підтримувати саме їхні зусилля. Коли дитина відчуває, що її бачать, вона починає більше вкладатися.

— Ви інтегруєте в уроки й історію мистецтва. Як це відбувається?

— Я намагаюся не перевантажувати дітей фактами, датами чи біографіями. Зазвичай це один-два цікаві факти про художника, які можуть зачепити, викликати цікавість. Цього достатньо, щоб вони запам’ятали ім’я, стиль і настрій митця. Нещодавно мали урок, пов’язаний із роботами Джексона Поллока. Я дала завдання за мотивами його техніки всім класам від першого до дев’ятого, просто з різним рівнем складності. Було дуже несподівано, що молодшим і середнім класам це надзвичайно сподобалося, а дві групи старших учнів спершу були обурені: їм здавалося, що це «хаос», а не мистецтво. Але коли вони дізналися, що Поллок ще за життя став відомим і успішним художником, їхнє ставлення почало змінюватися. Це був дуже показовий досвід. І таким чином памʼятатимуть ще одного митця, будуть розуміти, що мистецтво може бути різним.

— Наприкінці семестру у вас відбуваються так звані «чаювання». Розкажіть про цей формат саме з Вами.

— Це особливі заняття, присвячені комунікації. На звичайних уроках дітям часто хочеться поговорити про себе, поділитися чимось особистим, але є завдання, рамки. Під час чаювань цих рамок немає, тож діти розслабляються, розповідають буденність, улюблені напої, солодощі, просто спілкуються. Це дуже теплий формат, який дає відчуття близькості й довіри. Кожного разу такі зустрічі дуже цінні.

Онлайн-уроки дизайну — це насамперед простір довіри, де дитина може пробувати, помилятися, шукати власний стиль і ставати впевненішою. І формат тут не стає обмеженням, а навпаки відкриває можливість для експериментів, гнучкого підходу та індивідуальної роботи з кожним учнем.